Еволюція душі Емануеля Каррера

Життя, кохання, надія, смерть, втрата, біль, страждання... Все це зустрічається в книзі, яка ймовірно є однією з найбільш нестерпних та болісних і водночас найбільш зворушливих та захоплюючих книг в сучасній французькій літературі. В центрі роману стоять дві універсальні історії, які можуть трапитися з кожним і які нікого не залишать байдужим. Перша історія – це втрата коханої дитини для батьків та улюбленої онучки для дідуся, життя якої забрала величезна смертельна хвиля під час цунамі на Шрі-Ланці. Друга історія – це втрата коханої дружини для чоловіка та люблячої мами для дітей, яка померла від страшної хвороби, будучи ще зовсім молодою. Тема смерті близької людини та життя, яке продовжується, незважаючи на тяжку втрату, є актуальною у всі часи. Ця книга вчить нас не просто цінувати життя, кожну його мить та любити своїх рідних – вона вчить нас не бути байдужими до чужого горя, вміти співчувати та підтримувати один одного, адже ніщо людське не має бути для нас чужим і ми ніколи не повинні залишатись осторонь чужої біди.

Автором цієї книги, опублікованої в березні 2009 року видавництвом P.O.L., є француз Емануель Каррер, який має репутацію неврівноваженого та нарцистичного письменника, якого цікавить лише він сам та його внутрішні демони. Книга «D’autres vies que la mienne» є своєрідним відкриттям принципово нової грані таланту Каррера, адже в ній він пише вже не про себе та свій внутрішній світ, а про життя інших людей. Ця книга є викликом письменнику, який він з гідністю прийняв: дідусь чотирирічної Жульєтти, яка померла під час цунамі, попросив його написати про цю жахливу подію. Основою другої історії стала смерть сестри його дружини, яка померла від раку у віці тридцяти років, залишивши напівсиротами трьох своїх доньок. «D’autres vies que la mienne» являє собою не просто розповідь про трагічні події з життя людей, яких Каррер колись зустрічав. Вона є еволюцією душі самого письменника, який з жорсткої та цинічної людини поступово перетворюється на людину, яка вміє співчувати та співпереживати, яка починає розуміти справжню цінність людського життя та відносин, які виникають між людьми в складних життєвих ситуаціях.

Разом з «D’autres vies que la mienne» письменник пропонує читачам унікальну розповідь, невід’ємною частиною якої є глибокі роздуми та переживання. Емануель Каррер є водночас і автором, і наратором, який веде розповідь від першої особи однини, але не він знаходиться в центрі книги. Він перетворюється чи то на простого спостерігача, чи то на оповідача, який розповідає про життя інших людей, які є своєрідним відображенням його власних страждань та нещасть, але який відчуває, що крок за кроком він зможе «одужати» завдяки праці над собою, яку і являє собою дана розповідь. Книга, в якій письменник піднімає вічну проблему смерті близької людини, є історією дивовижного перетворення. Вперше в своїй творчості Емануель Каррер відмовляється від своєї справжньої сутності, самозакоханості та ненависті до самого себе і святкує появу в своєму житті таких чеснот, про які він не знав раніше: мужності та хоробрості перед нещастям, відчуття гідності перед хворобою, вірності та відданості своїм ідеалам, справедливості по відношенню до слабших та відданості в коханні. В цій книзі, яка є водночас і есе, і автобіографією, автор наголошує на тому, що навіть там, де є смуток та біль від втрати близької людини, є життя, яке продовжується, і в якому завжди присутні кохання, дружба і надія, яка ніколи не згасає: життя перемагає смерть через народження нового та відродження старого. У батьків, в яких померла маленька донька, скоро народиться ще одна дитина, а сам Каррер, після смерті сестри своєї дружини, кардинально переглянув свої погляди на кохання, родину та відношення до життя. Відкриваючись іншим людям, Емануель Каррер відкрився світу і, намагаючись сприймати те, що було для нього незнайомим, таким як воно є, він припинив знаходити однодумця лише в самому собі. Життя змусило його почати довіряти людям, вчитись любити та шукати причину всього лише в собі.  

«D’autres vies que la mienne» можна справедливо назвати найкращою книгою Емануеля Каррера. Вона написана просто, стримано і зрозуміло, але являє собою приклад абсолютної щирості та відвертості, з якою потрібно писати художній твір. Співпереживання Каррера, його цікавість та відверта лаконічність, його бажання залишати власні почуття та зізнання в тіні роблять книгу хвилюючою та незабутньою. Письменник занурює читача в реальне життя, він відверто розповідає про смерть та страждання і так само відверто говорить про життя та про щастя. Він змушує читача розділити з ним те, що не можна виразити, та відчути те, що відчуває він сам. Роман «D’autres vies que la mienne» являє собою справжній переворот, народжений з прози, вільної від пафосу та штучного драматизму. Ця книга є незвичайною та захоплюючою тому, що вона змушує читача подивитись в обличчя нещастю та буденності, вона відсилає кожного до власної реальності та власних страхів і говорить про вічні моральні цінності та вічні трагедії людства.